Здрастуй, Тарасе.
Я не приїду до тебе сьогодні. Вибач, у мене тут все дуже змінилося. Сплю в одязі, молюся на ЗСУ, навчилась прощатися і не прощати.
Вибач, Тарасе.
Я не приїду. Ні сьогодні, ні завтра. Мені бракує хоробрості навіть виходити з дому.
Найстрашніше стає вечорами.
Коли з темряви прилітають їхні літаки й ракети.
Так, я боюся. Але, знаєш, скільки навколо героїв. Тому хочу тебе попросити.
Чуєш, Тарасе, сходи там до Бога.
Нагадай у розмові про наші поля і лани, і греблі, й степи, і ліси, і моря, і гори. Про Дніпро нагадай. Про високі дніпрові кручі. І про наше безкрайє небо.
Поговори з Ним про нас. Не про біди наші і не про відчай. А про те, що ми прагнемо волі.
Дихати хочемо на повні груди. І дуже хочемо жити.
Чуєш, Тарасе, ти розкажи Йому, як нам пекельно важко, і що болить нестерпно, але ми не відступим.
У нас нема ще однієї України.
Чуєш, Тарасе, як Він буде питати, то скажи, що ми знаємо - Він на нашому боці. Але в нас тут щодня гинуть люди. Вмирають міста і села. Кожен день дається нелегко.
Вибач, Тарасе, не сердься. Ми повинні були б відстояти волю свою і правду значно раніше.
Ти казав нам, а ми не чули. Ворог приспав нашу пильність і проріс у нашу землю чужою мовою і чужинцями.
Але ми стоїмо, Тарасе. Ти ж бачиш з височини, правда, бачиш, як ми стоїмо. Тож допоможи нам, прошу! І якнайшвидше.
Чуєш, Тарасе, а я до тебе приїду. Обов'язково.
Стану поруч на твоїй горі, і вільний вітер з Дніпра битиме в лице і груди.
Ми приїдемо до тебе, Тарасе, бо традиції не можна порушувати.
Приїдемо після перемоги.
З Днем народження, Тарасе.
І тримай наше небо, прошу.
