Батьки люблять своїх дітей тривожною і поблажливою любов'ю, яка псує їх. Є інша любов - уважна та спокійна, яка робить їх чесними. І така справжня любов батька. Дені Дідро
Консультація для батьків «Основи безпеки життєдіяльності дітей під час воєнного стану».
Шановні батьки та інші члени родин наших вихованців!
На жаль, війна внесла свої корективи у наше життя та поставила під загрозу те, що ми всі так бережно плекали — щасливе дитинство наших вихованців.
Рекомендації для батьків вихованців
1. Співпрацюйте, спілкуйтеся з педагогічними працівниками ЗДО щодо організації освітнього процесу дітей в дистанційному форматі в умовах війни.
2. Підтримуйте зв’язок з вихователями щодо місця перебування та стану здоров’я дитини.
3. Відстежуйте негативні наслідки пережитих психотравмуючих подій. Вони можуть проявлятися не одразу, тому дорослі, вихователі та батьки, мають постійно стежити за психоемоційним станом дітей, їхнім самопочуттям, виявляти хвилювання, тривоги. Необхідно звертати увагу на збудливість, тривожність, агресивність, заглиблення в себе. Також слід уважно стежити за здоров’ям дітей, зокрема сном, апетитом, настроєм, частотністю вередування, наріканнями на головний біль тощо. Такі показники загального стану здоров’я дітей переважно є об’єктивними показниками втоми, перевантаження, хвилювання, страхів та проявами наслідків психотравми.
4. Пам’ятайте, що щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу з дитиною є запорукою її успішного подальшого майбутнього. Для дітей надзвичайно важливо відчувати повну емоційну присутність батьків. З цією метою можна послуговуватися матеріалами, які розміщені на платформі розвитку дошкільнят НУМО, а також на сайті МОН «Сучасне дошкілля під крилами захисту».
5. Допомагайте дитині, якщо в неї щось не виходить, підтримуйте її, будьте терплячими. Пам’ятайте, що педагоги завжди готові до співпраці з питань виховання, розвитку дитини і надання необхідної професійної допомоги, не зволікайте й звертайтеся до них за порадами та рекомендаціями.
6. Дотримуйтеся режиму дня, звичних ритуалів, що допоможе дитині встановити зв’язок не лише з минулим, а взагалі з життям та безпекою.
7. Формуйте у дітей навички безпечної поведінки, використовуючи рекомендовані онлайн матеріали та відео, підготовлені МОН, ДУ «Український інститут розвитку освіти», ЮНІСЕФ.
ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ
Заспокойтеся самі. Чим молодші діти, тим сильніше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків. Тому спочатку знайдіть точку рівноваги для себе. Доступний практично всім спосіб – дихальні вправи. Треба обійняти самого себе, легенько простукати все тіло долонями, обов’язково потягнутися. Лише після того, як стабілізуєтеся самі, починайте говорити з дитиною: спокійно та не надто голосно.
Скажіть слова підтримки. «Ми в порядку. Ми будемо робити все, що в наших силах», «Я доросла, я знаю, що робити», «Я з тобою». За необхідності повторюйте.
Домовтеся про правила поведінки. У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань.
·Ваші прохання повинні бути лаконічними та зрозумілими.
·Якщо є можливість, завчасно порепетируйте в ігровій формі головні команди: «Стій», «Не торкайся цього», «Віконце», «Іди до мене».
·Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість.
Іграшку-супергероя − з собою! Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть,що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може братии цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття.
Прикріпіть до верхнього одягу дитини бейдж з повною інформацією про неї.Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. Це варто зробити навіть з дітьми 7-10 років, які у звичайному житті пам’ятають персональні дані. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів.
Сфотографуйте дитину перед тим, як вийти з дому. Якщо дитина загубиться, у вас буде найбільш точна фотографія, за якою люди зможуть швидше впізнати вашу дитину. Окрім цього, добре запам’ятайте (краще – запишіть), як сааме одягнена дитина під час евакуації.
Перебувайте у фізичному контакті з дитиною. Тримайте її за руку або на руках, везіть у візку. Підтримуйте безпосередній контакт весь час, аж допоки поруч не з’явиться інший дорослий, якому ви можете довіряти. Передавайте дитину сторонній людині тільки у крайньому випадку, або якщо це військові або представники рятувальних служб – пам’ятайте, щоіснує небезпека викрадення дитини під час евакуації. Домовтеся про місце, де визустрінетеся, якщо загубитесь (якщо дозволяє вік дитини).
Якщо дитина загубилася. У Міністерстві закордонних справ розробили пам’ятку з порадами, як діяти батькам.
·Не панікуйте.Зберіться з думками, щоб діяти чітко.
·Згадайте, де востаннє бачили дитину. Якщо в дитини є телефон – зателефонуйте.
·Попросіть когось зі знайомих чи родичів залишатися на місці на випадок, якщо дитина повернеться.
·Попитайте людей навколо, чи бачили вони дитину, назвіть основні прикмети, за наявності–покажіть фото дитини, опишіть, у чому вона одягнена.
·За можливості, дайте оголошення через гучномовець.
·Повідомте найближче відділення поліції чи зателефонуйте 102. Якщо дитина загубилась за кордоном, гаряча лінія: 116 000.
Важливий чат-бот: Дитина не сама. Він містить покроковий план дій у разі, якщо ваша дитина загубилася або ви знайшли чужу самотню дитину.
Остерігайтесь зловмисників: будьте пильними. Зараз українським біженцям допомагає вся Європа. Щодня пересічні громадяни з різних країн від щирого серця діляться їжею, одягом, житлом. Та не слід забувати, що ворог може використовувати цю ситуацію, аби вдарити по найціннішому: по дітях.
ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД МІН ТА ВИБУХІВКИ
Ще у перші дні війни Національна поліція України попередила про виявлення на території нашої країни протипіхотних мін, так званих метеликів. Вони невеликі, пластмасові, бувають яскравого кольору — через це діти можуть сприймати їх за іграшку. Також ворог розкидає реальні дитячі іграшки, смартфони та інші цінні речі, начинені смертельно небезпечною вибухівкою.
Покажіть дитині фото мін-метеликів та упевніться в тому, що вона запам’ятала, як вони виглядають.
Введіть правило: не чіпати сторонні предмети (особливо якщо вони лежать без нагляду і виглядають покинутими). Поясніть дітям, як важливо бути пильними і не торкатися підозрілих предметів або покинутих іграшок, телефонів, побутових речей тощо. Домовтеся з дитиною: у разі, якщо вона помітить щось підозріле, вона має негайно повідомити про це вам або комусь з інших дорослих. Поясніть їй, що ні в якому разі не можна не тільки чіпати ці предмети, а й наближатися до них чи кидати в них чимось. Вибухівкою може бути начинена навіть «звичайнісінька» на вигляд кулькова ручка. Ви можете сказати дитині так: «Зараз усі допомагають Збройним Силам України, тож всі мають бути пильними. Якщо побачиш якісь покинуті речі або щось дивне — скажи мені, я дуже сподіваюся на твою уважність».
Оминайте зелені насадження, пустирі, розвалини, покинуті домівки. Якщо рухаючись по евакуаційному шляху, ви робите зупинку, не заходьте на узбіччя (навіть у туалет) і не дозволяйте забігати на узбіччя дітям.
Розкажіть дітям про ознаки замінованих територій і попросіть її повідомляти вам, якщо таке побачить. Це можуть бути сигнальні стрічки, дротяні розтяжки (зазвичай на рівні колін), знаки з черепом та кістками, а також з написом: “УВАГА, МІНИ!”.
Що робити, якщо дитина опинилася на замінованій ділянці?
● Не намагайтеся самостійно дістатися до дитини або звільнити її. Є великий ризик того,що ви можете підірватися самі на очах у дитини або погубите себе і її. Негайно зателефонуйте 101. До прибуття рятувальників заспокойте дитину голосом з того місця, де ви стоїте.
● Якщо ваше місто/село знаходиться під окупацією або в ньому відбувалися бойові дії, не дозволяйте дитині пересуватися вулицями самостійно. Навіть якщо це знайомі шляхи, якими дитина у мирний час ходила сама.
● Поясніть дитині, як діяти, якщо вона раптом опинилася на замінованій ділянці, а вас поряд нема. Не можна намагатися вийти самостійно, потрібно залишатися на місці нерухомо і голосно кликати на допомогу. У крайньому разі, якщо поряд нікого немає, потрібно йти назад повільно і обережно, максимально точно наступаючи на власні сліди.
Питання ефективної взаємодії між учителем та батьками ніколи не втрачало свої актуальності. А особливо нині, коли авторитарна модель співпраці не лише морально застаріла, а й приховує чимало загроз, яким не місце в ХХІ столітті. Адже система, у якій педагог або батьки безапеляційно диктують свої умови оточуючим, лише вносить деструктив до навчального процесу. Щоб змінити ситуацію на краще, все більше шкільних колективів України починають втілювати у життя ідеї педагогіки партнерства.
Партнерство у школі має базуватися на засадах добровільності, рівності, порозуміння та взаємодопомоги. Права та обов’язки учнів, батьків та вчителів треба чітко формулювати, а головне – усвідомлювати і захищати. Саме так зусилля кожного з них будуть спрямовані на досягнення спільної мети. Партнерські взаємини між учнем, учителем та батьками є однією з ключових засад якісного реформування української школи. І це не дивно, адже лише завдяки порозумінню, співпраці та підтримці кожного учасника навчального процесу можна досягти позитивного результату. Педагогіка партнерства є актуальною для всіх рівнів шкільної освіти (а не лише у межах НУШ). Вона ґрунтується на простих, але надзвичайно важливих принципах:
взаємоповазі всіх учасників навчального процесу;
довірливих стосунках та спільній наполегливій праці;
позитивному та доброзичливому ставленні одне до одного;
горизонтальній моделі співпраці (всі учасники навчального процесу мають бути рівноправними);
соціальному партнерстві (добровільності визнання власних обов’язків та обов’язковість їх виконання).
Партнерство заради успіху дітей
Засади педагогіки партнерства без перебільшення є основоположними для взаємин батьків та вчителя. Адже саме поведінка дорослих, їхні слова та вчинки є для дітей прикладом для наслідування. Вони впливають на світогляд школярів, на сприйняття ними своєї суспільної ролі, на уявлення про значення навчання у нашому житті.
Завдяки такому підходу батьки можуть повною мірою включитися до навчального процесу. Це дозволить визначити спільне бачення траєкторії розвитку дитини, чітко усвідомити права та обов’язки одне одного, мінімізувати загрозу виникнення непорозумінь. Партнерські взаємини між учителем та батьками дають можливість оперативно реагувати на актуальні виклики та проблеми, а саме відстежувати зміни у поведінці дитини, краще розуміти її вподобання та життєві орієнтири.
Рівноправність взаємин між педагогом та родиною учня дозволяє зменшити ризик виникнення конфліктних ситуацій. А якщо суперечності все ж виникнуть, їх завжди можна розв’язати конструктивно, знайшовши компромісне рішення. Така модель взаємодії дорослих неодмінно стане взірцем для школярів. Саме завдяки педагогіці партнерства такі поняття, як толерантність, співчуття та свобода вибору можуть стати основоположними для нашого суспільства.
Співпрацюючи, допомагаємо одне одному
Людина нерозривно пов’язана із соціумом. А його успішний розвиток залежить від дотримання прав і свобод кожної людини. Тож і в школі батьки та вчителі можуть допомагати одне одному краще розуміти інтереси, потреби та можливості дітей. Це дозволить обрати найбільш ефективну модель співпраці та підготує школярів до самостійного життя. Педагоги можуть допомагати батькам відкривати нові таланти школярів, стимулювати їхні інтереси та освітні можливості. А батьки як найперші вчителі дитини, здатні допомогти знайти з нею спільну мову.
Взаємодія між учителем та батьками в рамках педагогіки партнерства включає такі елементи:
Постійну комунікацію, яка дозволяє оперативно реагувати на будь-які зміни та проблеми (створення чатів чи груп у соціальних мережах та месенджерах, проведення відеобесід).
Неформальне спілкування (спільне святкування визначних подій та свят, які мають важливе значення для життя дітей та школи).
Усебічну допомогу й участь батьків у організації та проведенні свят, тематичних та позашкільних заходів.
Участь батьків у навчальному житті своїх дітей (добровільна допомога під час створення навчальних матеріалів та формування освітнього середовища, обмін життєвим та професійним досвідом)
Ефективні форми налагодження партнерських взаємин
Створення освітнього середовища, яке засноване на принципах педагогіки партнерства, – справа не надто складна. Але вона потребує чіткої та цілеспрямованої взаємодії всіх учасників навчального процесу, а також усвідомлення ними важливості досягнення спільної мети. Пропонуємо пригадати кілька дієвих форм налагодження партнерських взаємин учителя з батьками.
Навчальний тренінг – це форма активної взаємодії педагога та батьків, завдяки якій учасники отримують нові корисні знання та формують позитивний досвід вирішення нагальних проблем. Він ґрунтується на постійній взаємодії учасників задля пошуку відповідей на важливі запитання. Крім того, тренінги базуються на принципах рівноправності та партнерства, що дозволяє краще розвивати педагогічні можливості батьків.
Педагогічний практикум – це спосіб розвитку педагогічного мислення у батьків, під час якого можна ознайомитися з найбільш ефективними стратегіями розв’язання навчальних та педагогічних ситуацій. Наприклад, учасники мають змоделювати конфліктну ситуацію (яка може відбутися у реальному житті) та знайти способи її вирішення. Водночас кожен учасник має висловити власне бачення суті проблеми.
Круглий стіл – обговорення, яке проводиться з метою обміну думками задля вирішення конкретних проблем. Завдяки таким зустрічам можна краще зрозуміти позиції одне одного, детально розглянути нагальні проблеми, висловити власні зауваження та аргументи.
Ділова гра – форма спільної роботи вчителя та батьків, коли учасники, виконуючи певні ролі, спільно знаходять оптимальні варіанти вирішення проблемної ситуації. Вона може бути організована у змагальній формі, але не має створювати атмосферу протистояння. Такі ігри формують позитивний досвід вирішення реальних проблем у різних ситуаціях.
Дискусія – традиційна, але дієва форма взаємодії з батьками, коли всі учасники активно висловлюють свою позицію щодо проблемного питання, аргументовано її відстоюють, конструктивно критикують думки колег та спільними зусиллями знаходять компромісні варіанти вирішення питань. Під час таких обговорень усі присутні можуть знайти спільну мову.
Індивідуальні зустрічі дозволяють обговорити важливі питання, які стосуються життя та навчання кожної дитини. Це дає можливість предметно вивчити успішність учня, оцінити його успіхи та визначити проблемні точки у навчальному процесі. Радимо додатково створити спеціальний розклад у чаті класу чи використайте хмарні сервіси.
11 ефективних способів допомогти дитині повірити в себе
Батьки часом почуваються «командою підтримки», такими собі фахівцями з чірлідингу. Вони вигукують на дитячих ранках та шкільних виставах, хвалять за оцінки та успіхи у спорті, за допомогу вдома. Тати й мами вважають, що підвищують самооцінку за простою схемою: дитина щось добре зробила, реакція має бути такою, щоб вона почувалася прекрасно. Усім приємно, здається, усе йде добре. Але автор книги «Діти все чують. Дев’ять речей, яким ви маєте навчити свою дитину» Джим Тейлор так не вважає. Натомість він зібрав поради від найбільш просунутих батьків. Ми переклали найважливіші поради зі статті видання Today’s Parent.
1. Зробіть крок назад
Запорука впевненості у собі — відчуття дитиною власної компетентності. Для цього батьки мають відступити, зменшити свою активну присутність у житті сина чи доньки та замінити її на спостереження. А самій дитині дозволити ризикувати, робити вибір, розв’язувати проблеми і доводити справи до кінця. Без практики навчитися цього неможливо.
2. Багато хвалити — шкідливо
Що таке адекватна самооцінка? Це компетентність, відчуття безпеки та батьківської підтримки. Треба дати місце першому інгредієнту, а батьки забагато передають інших.
Надмірні похвали знижують планку досягнень. Якщо ви говорите дитині: «Фантастично!», вона чує, що їй більше не потрібно практикуватись. Але компетентність походить від спроб та помилок, постійного самовдосконалення. Одна з героїнь книги, багатодітна мама Саманта Маклауд каже, що можливі дві реакції на занадто щедрі компліменти.
Одні діти починають дерти носа. Вони вчаться не довіряти власним інстинктам, не розвивають критичність, оскільки довіряють батькам, а не власній оцінці своїх спроб. А доросле життя для дитини із завищеною самооцінкою обернеться важкими переживаннями, коли інші не хвалитимуть її так, як вона звикла. Скажімо, якщо мама надто радіє намальованому «головоногу», у художній школі його сприймуть не як шедевр, а як неякісну роботу.
Другий варіант: дитина розуміє, що щось не так, намагається виправдати такі аванси — прагне бути ідеальною. Це нереально, тож веде до розчарувань та комплексів. До того ж надмірна похвала підриває віру у зворотний зв’язок. Хлопчик чи дівчинка відчуває, що правди про свою роботу не дізнається.
3. Дозволяйте здоровий ризик
Ще одна героїня книги, мати восьми дітей, яка до того ж очолює корпоративну службу догляду за дітьми в Торонто Вікторія Сопік згадує, як на вишуканій вечірці її дворічний син підіймав величезний, як на нього, глечик апельсинового лимонаду, щоб налити собі склянку. Усі гості витріщалася, коли побачили, що мама спостерігає, а не біжить на допомогу. Лимонад, дійсно, розлився, але дитина знайшла офіціантку, попросила паперовий рушник і все прибрала. Це закарбується в пам’яті як успішний досвід розв’язання проблеми.
А більшість батьків, на жаль, постійно намагаються врятувати своїх дітей від невдач.
4. Дайте змогу обирати
Вже у два роки діти бачать наслідки своїх рішень, якщо штучно не захищати їх від цього. Малюк може сам вирішувати взимку, чи надягати пальто, шапку та рукавиці. Якщо дитина спробує вийти роздягненою, вона замерзне та змінить рішення. Так вона вчитиметься робити правильний вибір, орієнтуючись на свої потреби, а не на наказ дорослого.
5. Нехай допомагають по дому
Навіть найменші можуть допомагати батькам готувати їжу, накривати на стіл, заправляти ліжка. Розбита тарілка — дрібниці порівняно з внеском у формування здорової самооцінки. Діти мають бачити, що вони роблять реальні, корисні іншим речі, їхній внесок цінують, вони мають змогу продемонструвати компетентність.
Ще один надійний спосіб підвищити віру дітей у власні сили — спонукати їх виконувати завдання, до яких вони виявляють інтерес, а потім переконатися, що вони довели це до фінальної крапки. Немає значення, яке завдання: пройти рівень у відеоіграх, збудувати з кубиків будинок для іграшок або надути зі слайма велетенську бульбашку. Навіть те, що вам здається безглуздою дитячою витівкою. Сенс у тому, що справа, доведена до кінця, дає відчуття успіху.
7. Спокійно ставтеся до невдач дитини
Це погано, якщо дитина сумує, бо не може запам’ятати таблицю множення? Або не вдається танцювати так, як хочеться? Не втрачайте сон через це. Більшість батьків вважає, що невдачі зашкодять самооцінці їхніх дітей, але насправді це золота можливість допомогти їм побудувати її. Підтримуйте лише в тому, щоб не здаватися, робити нові спроби. Адже доки малюк чи підліток сильно чогось хоче, він уже вмотивований прагнути успіху. А значить, зможе навчитися від невдач рухатися до успіху.
8. Доводьте, що ваша любов безумовна
Щоб бути для батьків улюбленою та особливою, дитині не треба ставати кращою за інших, щось доводити. І син чи донька мають про це твердо знати. Якщо ви вихваляєтесь успіхами дитини, але не говорите з нею про невдачі, вона може думати, що ви любите її за оцінки чи головну роль у шкільній виставі.
Підтримуйте, демонструйте свою любов, коли дитина зазнала невдачі або впевнилася, що прийняла невдале рішення.
9. Переконайтесь, що дитина здатна досягти своєї цілі
Допомагайте коректувати цілі так, щоб вони відповідали віковим можливостям та здібностям дитини. Якщо дитина в початковій школі погано читає і не може опанувати тексти в підручнику, варто почати з книжечок для дошкільнят, з коміксів — того, що даватиметься легко. Обов’язково при цьому хваліть за наполегливість. Це як у комп’ютерних іграх: не можете опанувати рівень, поверніться на попередній. Якщо людина відчуває успіх, їй легше йти до нових досягнень. А нереальні цілі лише підривають впевненість у собі.
10. Зберігайте свідчення успіху
Якщо похвала зароблена і свідчить про дійсні успіхи, високу якість роботи, вона важлива для формування здорової самооцінки. Тож грамоти, призи варто зберігати, якщо їх цінує дитина. Не знецінюйте навіть найменші успіхи, не кажіть, що змагання першокласників з футболу або грамота за навчання у 2-му класі — то невелике досягнення.
Окрім таких свідчень успіху, можна накопичувати і похвали. Зробіть скарбничку, куди кладіть записані на папері слова похвали — «дублікат» тих, які ви сказали дитині, коли вона заслужила це справами. Коли в дітей поганий день, вони виймають ці «скарби» і згадують свої успіхи, і це змушує їх почуватися краще, дивитися з оптимізмом на невдачі.
Важливо бути конкретними (і не лише в письмовій похвалі): замість «змайстрував гарну саморобку» хай буде «паперова квітка була чарівною, ти навчився добре вирізати пелюстки, акуратно клеїти і розфарбував у дуже приємні кольори».
11. Розкажіть про успіхи дітей «за їхніми спинами»
Непряма похвала може творити дива. Якщо діти «підслуховують» хвастощі ними перед сусідами, друзями, вчителями, це діє більше, ніж прямі компліменти. І малюки, і підлітки просто світяться від задоволення. Наприклад, коли батьки кажуть «за спинами», як трирічна донечка старається шнурувати самотужки взуття або що 12-річний син дуже добрий. Звісно, казати ви маєте лише правду, без перебільшення.
Дитина успішно розвивається і сприймає радість життя, якщо воно несуперечливе, гармонійне. Для молодших школярів дуже важливо відчувати порозуміння батьків між собою, а також їх повагу до учителя. Шкільне і сімейне виховання не повинні суперечити одне одному.
Родина і суспільство взаємопов’язані. Сім’я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в суспільстві, і певним чином сама впливає на суспільство. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. У школі дітей переважно переконують, повчають, а сім’я – це практична школа моралі. І якщо в сім’ї здоровий мікроклімат, діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі моральності, гуманізму, відповідальності – це і є основою виховання.
У дитинстві закладається основа особистості людини та її долі. Дослідження показують, що сучасні батьки, виховуючи дітей, все більше потребують допомоги фахівців. Більш того, консультації необхідні не тільки батькам груп ризику, а й благополучних сімей. В даний час все частіше поряд з дітьми з урівноваженою психікою зустрічаються діти емоційно нестійкі. Нерідко спостерігається імпульсивність, агресивність, брехливість, кримінальні нахили.
Основи взаємодії педагогів з батьками сформовані В.Сухомлинським: «Якомога менше викликів до школи батьків для моральних нотацій дітям, для лякання дітей батьківською «сильною рукою», для попередження про небезпеку «якщо й далі так буде продовжуватися», і якомога більше такого спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам. Усе, що в дитині в голові, душі, у зошиті, щоденнику, - усе це ми повинні розглядати з погляду взаємин дітей і батьків, і зовсім неприпустимо, щоб дитина приносила матері та батьку одні засмучення – це виродливе виховання».
Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.
Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення суспільства. Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні вчителем і батьками місця кожної сім’ї у суспільно – державній системі. Принцип демократизму означає встановлення партнерських відносин між школою і сім’єю у вихованні дітей.
Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, вчитель повинен враховувати важливість таких чинників:
* Запрошення батьків до співробітництва.
* Дотримання позиції рівноправності.
* Визнання важливості батьків у співпраці.
* Вияв любові, захопленості їх дитиною.
* Пошук нових форм співпраці.
Сьогодні у зв’язку з виокремленням різних типів сімей з різним виховним потенціалом виникає необхідність диференційованого підходу до роботи вчителя з батьками. Диференційований підхід розуміється як система
цілеспрямованих впливів на виокремлені за подібними показниками групи батьків ( батьків і матерів ) з метою підвищення їхньої педагогічної культури, ефективності їхньої діяльності із суспільного і сімейного виховання дітей. Групи батьків можна формувати на підставі таких показників:
* Рівень педагогічної культури.
* Вихованість та успішність їхніх дітей.
* Тип сім’ї.
Вивчення вчителем теоретичних основ педагогічного впливу на батьків, відпрацювання і перевірка на практиці форм і методів поняття «педагогічна культура батьків».
Досить ефективною формою забезпечення оптимальних умов співдружності сім’ї і школи є відвідування сім’ї школяра. Класний керівник має змогу ознайомитися з побутовими умовами виховання дитини в сім’ї, зрозуміти психолого – педагогічний клімат у сімейному колективі, характер організації сімейного виховання. Досвіченому педагогу багато говорить сама атмосфера дому, відношення між членами родини.
Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класного керівника долею їхніх дітей. Ніколи не повинна виступати домінантним чинником у спілкуванні учителів і батьків удома негативна поведінка дитини. Низка таких відвідувань асоціює вчителя з негативом, який отримують батьки від подібних зустрічей.
Багато батьків зацікавлені в тому, щоб краще виховати своїх дітей. Щоб змінити співпрацю школи і сім’ї, необхідно урізноманітнити форми взаємодії з родиною:
* Батьківські зустрічі.
* Анкетування батьків.
* Практикуми з батьками.
* Семінари батьків з обміну досвідом.
* Розробки пам’яток для батьків.
* Спільно проведені виховні години.
* Майстер – класи для батьків.
* Змагання, конкурси спільно з батьками.
Велику роль у взаємодії школи і родини відіграють батьківські збори. Батьки відвідуючи їх завжди намагаються почути щось хороше про свою дитину. Вчителю потрібно обов’язково готуватися до них і намагатися не тільки аналізувати навчання та поведінку учнів, а готувати діагностичний або статистичний матеріал, пов’язаний з вивченням окремих сторін життя учнів класу.
Вчитель не може відповідати за те, що всі підуть зі зборів з почуттям глибокого задоволення і вдячністю. Це міф, а реальність у тому, що якщо частина батьків знайде для себе щось корисне в обговореній темі, захоче і зможе прийти на збори ще раз – це хороший результат використання такої форми як батьківські збори – зустрічі.
Щоб якомога більше батьків стали справжніми партнерами школи у справі виховання дітей потрібно:
*Піднімати авторитет сім’ї.
* Сприймати помилки у вихованні як створення нових можливостей для розвитку.
* Враховувати інтереси батьків.
* Спиратися на життєвий досвід батьків.
* Не концентрувати на недоліках у сімейному вихованні.
* Вірити, що будь – яка сім’я має сильні сторони.
В наш час, коли багато неблагополучних, неповних сімей, сімей, де батьки знаходяться на заробітках, а діти під опікою бабусь та дідусів, нам як вчителям
Особливо важливо мати до кожної дитини свій підхід, потрібно «вивчити» кожну сім’ю, необережно сказане слово вчителя, може накласти ґатунок на все подальше життя дитини.
Ось чому так важливий взаємозв’язок школи та сім’ї у вихованні учнів. І недаремно, свою першу вчительку пам’ятають усі.
Немає коментарів:
Дописати коментар