Батьки люблять своїх дітей тривожною і поблажливою любов'ю, яка псує їх. Є інша любов - уважна та спокійна, яка робить їх чесними. І така справжня любов батька. Дені Дідро
Питання ефективної взаємодії між учителем та батьками ніколи не втрачало свої актуальності. А особливо нині, коли авторитарна модель співпраці не лише морально застаріла, а й приховує чимало загроз, яким не місце в ХХІ столітті. Адже система, у якій педагог або батьки безапеляційно диктують свої умови оточуючим, лише вносить деструктив до навчального процесу. Щоб змінити ситуацію на краще, все більше шкільних колективів України починають втілювати у життя ідеї педагогіки партнерства.
Партнерство у школі має базуватися на засадах добровільності, рівності, порозуміння та взаємодопомоги. Права та обов’язки учнів, батьків та вчителів треба чітко формулювати, а головне – усвідомлювати і захищати. Саме так зусилля кожного з них будуть спрямовані на досягнення спільної мети. Партнерські взаємини між учнем, учителем та батьками є однією з ключових засад якісного реформування української школи. І це не дивно, адже лише завдяки порозумінню, співпраці та підтримці кожного учасника навчального процесу можна досягти позитивного результату. Педагогіка партнерства є актуальною для всіх рівнів шкільної освіти (а не лише у межах НУШ). Вона ґрунтується на простих, але надзвичайно важливих принципах:
взаємоповазі всіх учасників навчального процесу;
довірливих стосунках та спільній наполегливій праці;
позитивному та доброзичливому ставленні одне до одного;
горизонтальній моделі співпраці (всі учасники навчального процесу мають бути рівноправними);
соціальному партнерстві (добровільності визнання власних обов’язків та обов’язковість їх виконання).
Партнерство заради успіху дітей
Засади педагогіки партнерства без перебільшення є основоположними для взаємин батьків та вчителя. Адже саме поведінка дорослих, їхні слова та вчинки є для дітей прикладом для наслідування. Вони впливають на світогляд школярів, на сприйняття ними своєї суспільної ролі, на уявлення про значення навчання у нашому житті.
Завдяки такому підходу батьки можуть повною мірою включитися до навчального процесу. Це дозволить визначити спільне бачення траєкторії розвитку дитини, чітко усвідомити права та обов’язки одне одного, мінімізувати загрозу виникнення непорозумінь. Партнерські взаємини між учителем та батьками дають можливість оперативно реагувати на актуальні виклики та проблеми, а саме відстежувати зміни у поведінці дитини, краще розуміти її вподобання та життєві орієнтири.
Рівноправність взаємин між педагогом та родиною учня дозволяє зменшити ризик виникнення конфліктних ситуацій. А якщо суперечності все ж виникнуть, їх завжди можна розв’язати конструктивно, знайшовши компромісне рішення. Така модель взаємодії дорослих неодмінно стане взірцем для школярів. Саме завдяки педагогіці партнерства такі поняття, як толерантність, співчуття та свобода вибору можуть стати основоположними для нашого суспільства.
Співпрацюючи, допомагаємо одне одному
Людина нерозривно пов’язана із соціумом. А його успішний розвиток залежить від дотримання прав і свобод кожної людини. Тож і в школі батьки та вчителі можуть допомагати одне одному краще розуміти інтереси, потреби та можливості дітей. Це дозволить обрати найбільш ефективну модель співпраці та підготує школярів до самостійного життя. Педагоги можуть допомагати батькам відкривати нові таланти школярів, стимулювати їхні інтереси та освітні можливості. А батьки як найперші вчителі дитини, здатні допомогти знайти з нею спільну мову.
Взаємодія між учителем та батьками в рамках педагогіки партнерства включає такі елементи:
Постійну комунікацію, яка дозволяє оперативно реагувати на будь-які зміни та проблеми (створення чатів чи груп у соціальних мережах та месенджерах, проведення відеобесід).
Неформальне спілкування (спільне святкування визначних подій та свят, які мають важливе значення для життя дітей та школи).
Усебічну допомогу й участь батьків у організації та проведенні свят, тематичних та позашкільних заходів.
Участь батьків у навчальному житті своїх дітей (добровільна допомога під час створення навчальних матеріалів та формування освітнього середовища, обмін життєвим та професійним досвідом)
Ефективні форми налагодження партнерських взаємин
Створення освітнього середовища, яке засноване на принципах педагогіки партнерства, – справа не надто складна. Але вона потребує чіткої та цілеспрямованої взаємодії всіх учасників навчального процесу, а також усвідомлення ними важливості досягнення спільної мети. Пропонуємо пригадати кілька дієвих форм налагодження партнерських взаємин учителя з батьками.
Навчальний тренінг – це форма активної взаємодії педагога та батьків, завдяки якій учасники отримують нові корисні знання та формують позитивний досвід вирішення нагальних проблем. Він ґрунтується на постійній взаємодії учасників задля пошуку відповідей на важливі запитання. Крім того, тренінги базуються на принципах рівноправності та партнерства, що дозволяє краще розвивати педагогічні можливості батьків.
Педагогічний практикум – це спосіб розвитку педагогічного мислення у батьків, під час якого можна ознайомитися з найбільш ефективними стратегіями розв’язання навчальних та педагогічних ситуацій. Наприклад, учасники мають змоделювати конфліктну ситуацію (яка може відбутися у реальному житті) та знайти способи її вирішення. Водночас кожен учасник має висловити власне бачення суті проблеми.
Круглий стіл – обговорення, яке проводиться з метою обміну думками задля вирішення конкретних проблем. Завдяки таким зустрічам можна краще зрозуміти позиції одне одного, детально розглянути нагальні проблеми, висловити власні зауваження та аргументи.
Ділова гра – форма спільної роботи вчителя та батьків, коли учасники, виконуючи певні ролі, спільно знаходять оптимальні варіанти вирішення проблемної ситуації. Вона може бути організована у змагальній формі, але не має створювати атмосферу протистояння. Такі ігри формують позитивний досвід вирішення реальних проблем у різних ситуаціях.
Дискусія – традиційна, але дієва форма взаємодії з батьками, коли всі учасники активно висловлюють свою позицію щодо проблемного питання, аргументовано її відстоюють, конструктивно критикують думки колег та спільними зусиллями знаходять компромісні варіанти вирішення питань. Під час таких обговорень усі присутні можуть знайти спільну мову.
Індивідуальні зустрічі дозволяють обговорити важливі питання, які стосуються життя та навчання кожної дитини. Це дає можливість предметно вивчити успішність учня, оцінити його успіхи та визначити проблемні точки у навчальному процесі. Радимо додатково створити спеціальний розклад у чаті класу чи використайте хмарні сервіси.
11 ефективних способів допомогти дитині повірити в себе
Батьки часом почуваються «командою підтримки», такими собі фахівцями з чірлідингу. Вони вигукують на дитячих ранках та шкільних виставах, хвалять за оцінки та успіхи у спорті, за допомогу вдома. Тати й мами вважають, що підвищують самооцінку за простою схемою: дитина щось добре зробила, реакція має бути такою, щоб вона почувалася прекрасно. Усім приємно, здається, усе йде добре. Але автор книги «Діти все чують. Дев’ять речей, яким ви маєте навчити свою дитину» Джим Тейлор так не вважає. Натомість він зібрав поради від найбільш просунутих батьків. Ми переклали найважливіші поради зі статті видання Today’s Parent.
1. Зробіть крок назад
Запорука впевненості у собі — відчуття дитиною власної компетентності. Для цього батьки мають відступити, зменшити свою активну присутність у житті сина чи доньки та замінити її на спостереження. А самій дитині дозволити ризикувати, робити вибір, розв’язувати проблеми і доводити справи до кінця. Без практики навчитися цього неможливо.
2. Багато хвалити — шкідливо
Що таке адекватна самооцінка? Це компетентність, відчуття безпеки та батьківської підтримки. Треба дати місце першому інгредієнту, а батьки забагато передають інших.
Надмірні похвали знижують планку досягнень. Якщо ви говорите дитині: «Фантастично!», вона чує, що їй більше не потрібно практикуватись. Але компетентність походить від спроб та помилок, постійного самовдосконалення. Одна з героїнь книги, багатодітна мама Саманта Маклауд каже, що можливі дві реакції на занадто щедрі компліменти.
Одні діти починають дерти носа. Вони вчаться не довіряти власним інстинктам, не розвивають критичність, оскільки довіряють батькам, а не власній оцінці своїх спроб. А доросле життя для дитини із завищеною самооцінкою обернеться важкими переживаннями, коли інші не хвалитимуть її так, як вона звикла. Скажімо, якщо мама надто радіє намальованому «головоногу», у художній школі його сприймуть не як шедевр, а як неякісну роботу.
Другий варіант: дитина розуміє, що щось не так, намагається виправдати такі аванси — прагне бути ідеальною. Це нереально, тож веде до розчарувань та комплексів. До того ж надмірна похвала підриває віру у зворотний зв’язок. Хлопчик чи дівчинка відчуває, що правди про свою роботу не дізнається.
3. Дозволяйте здоровий ризик
Ще одна героїня книги, мати восьми дітей, яка до того ж очолює корпоративну службу догляду за дітьми в Торонто Вікторія Сопік згадує, як на вишуканій вечірці її дворічний син підіймав величезний, як на нього, глечик апельсинового лимонаду, щоб налити собі склянку. Усі гості витріщалася, коли побачили, що мама спостерігає, а не біжить на допомогу. Лимонад, дійсно, розлився, але дитина знайшла офіціантку, попросила паперовий рушник і все прибрала. Це закарбується в пам’яті як успішний досвід розв’язання проблеми.
А більшість батьків, на жаль, постійно намагаються врятувати своїх дітей від невдач.
4. Дайте змогу обирати
Вже у два роки діти бачать наслідки своїх рішень, якщо штучно не захищати їх від цього. Малюк може сам вирішувати взимку, чи надягати пальто, шапку та рукавиці. Якщо дитина спробує вийти роздягненою, вона замерзне та змінить рішення. Так вона вчитиметься робити правильний вибір, орієнтуючись на свої потреби, а не на наказ дорослого.
5. Нехай допомагають по дому
Навіть найменші можуть допомагати батькам готувати їжу, накривати на стіл, заправляти ліжка. Розбита тарілка — дрібниці порівняно з внеском у формування здорової самооцінки. Діти мають бачити, що вони роблять реальні, корисні іншим речі, їхній внесок цінують, вони мають змогу продемонструвати компетентність.
Ще один надійний спосіб підвищити віру дітей у власні сили — спонукати їх виконувати завдання, до яких вони виявляють інтерес, а потім переконатися, що вони довели це до фінальної крапки. Немає значення, яке завдання: пройти рівень у відеоіграх, збудувати з кубиків будинок для іграшок або надути зі слайма велетенську бульбашку. Навіть те, що вам здається безглуздою дитячою витівкою. Сенс у тому, що справа, доведена до кінця, дає відчуття успіху.
7. Спокійно ставтеся до невдач дитини
Це погано, якщо дитина сумує, бо не може запам’ятати таблицю множення? Або не вдається танцювати так, як хочеться? Не втрачайте сон через це. Більшість батьків вважає, що невдачі зашкодять самооцінці їхніх дітей, але насправді це золота можливість допомогти їм побудувати її. Підтримуйте лише в тому, щоб не здаватися, робити нові спроби. Адже доки малюк чи підліток сильно чогось хоче, він уже вмотивований прагнути успіху. А значить, зможе навчитися від невдач рухатися до успіху.
8. Доводьте, що ваша любов безумовна
Щоб бути для батьків улюбленою та особливою, дитині не треба ставати кращою за інших, щось доводити. І син чи донька мають про це твердо знати. Якщо ви вихваляєтесь успіхами дитини, але не говорите з нею про невдачі, вона може думати, що ви любите її за оцінки чи головну роль у шкільній виставі.
Підтримуйте, демонструйте свою любов, коли дитина зазнала невдачі або впевнилася, що прийняла невдале рішення.
9. Переконайтесь, що дитина здатна досягти своєї цілі
Допомагайте коректувати цілі так, щоб вони відповідали віковим можливостям та здібностям дитини. Якщо дитина в початковій школі погано читає і не може опанувати тексти в підручнику, варто почати з книжечок для дошкільнят, з коміксів — того, що даватиметься легко. Обов’язково при цьому хваліть за наполегливість. Це як у комп’ютерних іграх: не можете опанувати рівень, поверніться на попередній. Якщо людина відчуває успіх, їй легше йти до нових досягнень. А нереальні цілі лише підривають впевненість у собі.
10. Зберігайте свідчення успіху
Якщо похвала зароблена і свідчить про дійсні успіхи, високу якість роботи, вона важлива для формування здорової самооцінки. Тож грамоти, призи варто зберігати, якщо їх цінує дитина. Не знецінюйте навіть найменші успіхи, не кажіть, що змагання першокласників з футболу або грамота за навчання у 2-му класі — то невелике досягнення.
Окрім таких свідчень успіху, можна накопичувати і похвали. Зробіть скарбничку, куди кладіть записані на папері слова похвали — «дублікат» тих, які ви сказали дитині, коли вона заслужила це справами. Коли в дітей поганий день, вони виймають ці «скарби» і згадують свої успіхи, і це змушує їх почуватися краще, дивитися з оптимізмом на невдачі.
Важливо бути конкретними (і не лише в письмовій похвалі): замість «змайстрував гарну саморобку» хай буде «паперова квітка була чарівною, ти навчився добре вирізати пелюстки, акуратно клеїти і розфарбував у дуже приємні кольори».
11. Розкажіть про успіхи дітей «за їхніми спинами»
Непряма похвала може творити дива. Якщо діти «підслуховують» хвастощі ними перед сусідами, друзями, вчителями, це діє більше, ніж прямі компліменти. І малюки, і підлітки просто світяться від задоволення. Наприклад, коли батьки кажуть «за спинами», як трирічна донечка старається шнурувати самотужки взуття або що 12-річний син дуже добрий. Звісно, казати ви маєте лише правду, без перебільшення.
Дитина успішно розвивається і сприймає радість життя, якщо воно несуперечливе, гармонійне. Для молодших школярів дуже важливо відчувати порозуміння батьків між собою, а також їх повагу до учителя. Шкільне і сімейне виховання не повинні суперечити одне одному.
Родина і суспільство взаємопов’язані. Сім’я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в суспільстві, і певним чином сама впливає на суспільство. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. У школі дітей переважно переконують, повчають, а сім’я – це практична школа моралі. І якщо в сім’ї здоровий мікроклімат, діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі моральності, гуманізму, відповідальності – це і є основою виховання.
У дитинстві закладається основа особистості людини та її долі. Дослідження показують, що сучасні батьки, виховуючи дітей, все більше потребують допомоги фахівців. Більш того, консультації необхідні не тільки батькам груп ризику, а й благополучних сімей. В даний час все частіше поряд з дітьми з урівноваженою психікою зустрічаються діти емоційно нестійкі. Нерідко спостерігається імпульсивність, агресивність, брехливість, кримінальні нахили.
Основи взаємодії педагогів з батьками сформовані В.Сухомлинським: «Якомога менше викликів до школи батьків для моральних нотацій дітям, для лякання дітей батьківською «сильною рукою», для попередження про небезпеку «якщо й далі так буде продовжуватися», і якомога більше такого спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам. Усе, що в дитині в голові, душі, у зошиті, щоденнику, - усе це ми повинні розглядати з погляду взаємин дітей і батьків, і зовсім неприпустимо, щоб дитина приносила матері та батьку одні засмучення – це виродливе виховання».
Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.
Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення суспільства. Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні вчителем і батьками місця кожної сім’ї у суспільно – державній системі. Принцип демократизму означає встановлення партнерських відносин між школою і сім’єю у вихованні дітей.
Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, вчитель повинен враховувати важливість таких чинників:
* Запрошення батьків до співробітництва.
* Дотримання позиції рівноправності.
* Визнання важливості батьків у співпраці.
* Вияв любові, захопленості їх дитиною.
* Пошук нових форм співпраці.
Сьогодні у зв’язку з виокремленням різних типів сімей з різним виховним потенціалом виникає необхідність диференційованого підходу до роботи вчителя з батьками. Диференційований підхід розуміється як система
цілеспрямованих впливів на виокремлені за подібними показниками групи батьків ( батьків і матерів ) з метою підвищення їхньої педагогічної культури, ефективності їхньої діяльності із суспільного і сімейного виховання дітей. Групи батьків можна формувати на підставі таких показників:
* Рівень педагогічної культури.
* Вихованість та успішність їхніх дітей.
* Тип сім’ї.
Вивчення вчителем теоретичних основ педагогічного впливу на батьків, відпрацювання і перевірка на практиці форм і методів поняття «педагогічна культура батьків».
Досить ефективною формою забезпечення оптимальних умов співдружності сім’ї і школи є відвідування сім’ї школяра. Класний керівник має змогу ознайомитися з побутовими умовами виховання дитини в сім’ї, зрозуміти психолого – педагогічний клімат у сімейному колективі, характер організації сімейного виховання. Досвіченому педагогу багато говорить сама атмосфера дому, відношення між членами родини.
Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класного керівника долею їхніх дітей. Ніколи не повинна виступати домінантним чинником у спілкуванні учителів і батьків удома негативна поведінка дитини. Низка таких відвідувань асоціює вчителя з негативом, який отримують батьки від подібних зустрічей.
Багато батьків зацікавлені в тому, щоб краще виховати своїх дітей. Щоб змінити співпрацю школи і сім’ї, необхідно урізноманітнити форми взаємодії з родиною:
* Батьківські зустрічі.
* Анкетування батьків.
* Практикуми з батьками.
* Семінари батьків з обміну досвідом.
* Розробки пам’яток для батьків.
* Спільно проведені виховні години.
* Майстер – класи для батьків.
* Змагання, конкурси спільно з батьками.
Велику роль у взаємодії школи і родини відіграють батьківські збори. Батьки відвідуючи їх завжди намагаються почути щось хороше про свою дитину. Вчителю потрібно обов’язково готуватися до них і намагатися не тільки аналізувати навчання та поведінку учнів, а готувати діагностичний або статистичний матеріал, пов’язаний з вивченням окремих сторін життя учнів класу.
Вчитель не може відповідати за те, що всі підуть зі зборів з почуттям глибокого задоволення і вдячністю. Це міф, а реальність у тому, що якщо частина батьків знайде для себе щось корисне в обговореній темі, захоче і зможе прийти на збори ще раз – це хороший результат використання такої форми як батьківські збори – зустрічі.
Щоб якомога більше батьків стали справжніми партнерами школи у справі виховання дітей потрібно:
*Піднімати авторитет сім’ї.
* Сприймати помилки у вихованні як створення нових можливостей для розвитку.
* Враховувати інтереси батьків.
* Спиратися на життєвий досвід батьків.
* Не концентрувати на недоліках у сімейному вихованні.
* Вірити, що будь – яка сім’я має сильні сторони.
В наш час, коли багато неблагополучних, неповних сімей, сімей, де батьки знаходяться на заробітках, а діти під опікою бабусь та дідусів, нам як вчителям
Особливо важливо мати до кожної дитини свій підхід, потрібно «вивчити» кожну сім’ю, необережно сказане слово вчителя, може накласти ґатунок на все подальше життя дитини.
Ось чому так важливий взаємозв’язок школи та сім’ї у вихованні учнів. І недаремно, свою першу вчительку пам’ятають усі.
Немає коментарів:
Дописати коментар